Єшкілєв. Інше гроно проникнень і свідчень

Філософська кулінарія

Хоча б раз у житті, навіть найзаскорубліший кухар-позитивіст відчуває за лаштунками свого фаху щось містичне. Воно виникає як несподіваний смак паштету, як унікальний колір запіканки, як неповторна міцність підливки. Йому немає пояснення й виправдання у межах звичайного. Воно може вбити випадкового дегустатора й до сліз зворушити душу гурмана. Невтаємниченому профану Воно надається рідкісним і ненадійним. Тільки справжній метафізик-гурман, шляхом пізнання символічних сутностей може з часом досягти регулярності цього дива. І Це єдине , що насправді виправдовує сполучення технік філософії із кулінарним мистецтвом.

   

Слово про щастя. Сторожинецький дискурс.

 

     Вибір є завжди. Перевага розуму над фізичною силою стала рушійною силою прогресу, так з’явилися конвеєр і зброя, робот і Інтернет, йо-йо і ядерна зброя, коротше державно-суспільно-чєловєчєскіє блага . На стражі прогресу стояли масси і особистості. Коли особистість щось таке полєзное створювала, подла масса той же час це використовувала собі на благо. Процес цей малозрозумілий, в гімназіях і ліцеях родного города не ізучен і я рішил, як солдат Матросов груддю стать на защіту особистості у боротьбі протів темної, забитої масси .Суспільство, яке ми вважаємо гуманним чесним та справедливим виражає потребу в людях котрі створюють продукт масового вжитку (масова музика масове кіно, колективна праця …), та в тих людях, які цю продукцію споживають (назвем їх влохами). Перевага перших над другим на перший погляд не викликає сумніву, але якщо копнути глибше… І я копнув.

 

Мене зацікавило, на яких імперативах (перепрошую за матюк) побудована сучасна особистість – людина-молода, (Homostorozhinetikus) . Методом нерепрезентативного опитування трєзвих і трєзвомислячих Сторожинчан (кол.8 чел. 4М+4Ж), я прийшов до висновку, що таких імперативів два : це кар’єра і мораль.

  Коротка передісторія така. У 1997 році виходить в Росії черговий малобюджетний,  неформальний  фільм Алєксєя  Балабанова  під назвою Брат і одразу ж подвєргає бувший СРСР в шок. Герой фільму, молодий дємбєль  Даніла ( Сергій Бодров- молодший), стає національним героєм  і прикладом для наслідування всієї постсовкової  змаргіналізованої молоді. Не скрою він був і моїм кумиром, але тут справа в іншому. Тепер через 10 років я  задаю собі питання : Чому? Чому вбивця, малограмотний дебіл, абсолютно не толерантний носитель  постсовєтської кастрованої ідеології став прикладом для мене і всіх моїх друзів і приятелів, і взагалі для мєстной Сторожинєцкой молодьожи віку от 7 лєт і старше? Шо за нах ? Хто віноват? І шо, товарищі, дєлать?