3.3. Революційний слов’янський федералізм Бакуніна
У рамках парадигмального поля панславізма варто виділити особливий вид панславізму– революційний (або за визначенням Енгельса демократичний), основною метлю якого була зміна форми державного правління. Його представника М.Бакуніна і частково О.Герцена можна ідентифікувати, як жорстких противників імперського режиму, а їхні суспільно-політичні проекти суттєво відрізняються від проектів, що продукувалися в Росії прихильниками монархічного режиму. Панславістська федерація у їхньому творчості є лише засобом для радикальних суспільних перетворень.
Найяскравіше революційний слoв’янський федералізм Бакуніна прозвучав на Слов’янському з’їзді у Празі 1848р.. В своїй брошурі «Основи нової слов’янської політики» він стверджував: Слов’яни занадто довго були жертвою хитрості…[6, с. 112] . Тому необхідно виробити нову якість відносин між людьми, яка дозволить перейти на вищий щабель розвитку слов’янщини, як руху.
Він вважав, що нова політика слов’янських племен буде не державною, а політикою вільних незалежних людей. «Вони засновують свою нову могутність на нерозривному і братському союзі всіх народів, які складають слов’янське плем’я і не будуть шукати ніякої іншої централізації, окрім тієї , що випливає із об’єднання слов’ян» [4, с. 35].
Основи слов’янської федерації Бакунін вбачав у наступних засадах:
1 Визнається незалежність всіх народів , складаючих слов’янське плем’я.
2 Однак ці всі народи стають незалежними тільки в союзному єднанні.
3 Спільний союз усіх слов’янських народів є виразником цього обєднання . Він представляє все слов’янство і називається Слов’янською радою.
4 Слов’янська рада управляє всім Слов’янством, як найперша влада і високий суд і всі слов’яни зобов’язані підкорятися її наказам і виконувати її рішення [5,с .68].
Внутрішній устрій слов’янських народів мав виглядати наступним чином:
Основні принципи рівність всіх, свобода всіх і братська любов. «Під небом вільного слов’янства немає нічого невільного. Всі слов’яни однаково вільні… Між ними немає нерівності крім тої, яку створила природа. На великому просторі, котре зайняло Слов’янство є багато вільної землі, тому кожен повинен мати наділ у народній власності. Кожен хто належить до якогось слов’янського народу, має право поселитися серед всього іншого слов’янського народу. Рада має право і обов’язок дивитися за тим, щоб ці три основні принципи виконувались у внутрішніх інститутах всіх народів [матюк]ів союзу. Кожен слов'янин має право звертатися до ради….» [5, с. 69].
Цей проект був переважно емоційною реакцією М.Бакуніна на події «весни народів», в подальшому його погляди суттєво трансформувалися. Зокрема крен відбувся в бік пролетарства, як класу і революції, як єдиного методу зміни влади. Так, згідно з програмою слов’янської секції секції в Цюріху 1868 р., «цілком визнаючи основні статути Міжнародного товариства робітників, прийняті на Першому конгресі ( 1866, Женева), задається спеціальною метою пропаганди принципів революційного соціалізму у слов'янських землях. Вона буде боротися з однаковою енергією проти прагнень і проявів як панславізму, тобто звільнення слов'янських народів за допомогою Російської імперії, так і пангерманізму, тобто за допомогою буржуазної цивілізації німців, що прагнуть тепер організуватися у величезну псевдо-народну державу. Приймаючи анархічну революційну програму, що вона одна, на нашу думку, представляє всі умови дійсного й повного звільнення народних мас і переконані, що існування держави в який би те не було формі несумісно з свободою пролетаріату, що воно не допускає братнього міжнародного союзу народів, ми хочемо знищення всіх держав. Для слов'янських народів особливо це знищення є питання життя або смерті й у той же час єдиний спосіб примирення з народами далеких рас, наприклад, турецької, мадярської або німецької. З державою повинне неминуче загинути все, що називається юридичним правом, усякий устрій зверху вниз шляхом законодавства й уряду, устрою, що ніколи не мав іншої мети, крім установлення й систематизування народної праці на користь керуючих класів. Знищення держави і юридичного права обов’язково буде мати, як наслідок знищення особистої приватної власності і юриди, заснованої на тому що та й інша зовсім не допускають людської справедливості. Знищення держави, права власності, що зробить можливим організацію народного життя знизу нагору, на підставі колективної праці й власності, утворення вільної федерації окремих осіб в асоціаціях, або в незалежних громадах або крім громад у великих однорідних асоціацій, пов'язаних тотожністю їхніх інтересів і соціальних прагнень і громад у нації, націй у людство. Слов'янська секція , сповідаючи матеріалізм і атеїзм, буде боротися проти всіх видів богослужіння, проти всіх офіційних і неофіційних віросповідань, і вправляючись, як на словах, так і на ділі саму повна повагу до свободи совісті всіх і до священного права кожного проповідувати свої ідеї, вона буде намагатися знищувати ідею божества у всіх її проявах, релігійних, метафізичних, доктринально-політичних і юридичних, переконана, що ця шкідлива ідея була і є освяченням усякого роду рабства. Слов'янська секція вимагає разом з свободою рівність прав і обов'язків для чоловіків і жінок. Слов'янська секція, прагнучи до звільнення слов'янських народів, зовсім не дозволяє організовувати особливий слов'янський світ, ворожий з почуття національного народам інших рас. Навпроти, вона буде прагнути, щоб слов'янські народи також увійшли в загальну родину людства, що Міжнародне товариство робітників призвало здійснити на засадах свободи, рівності й загального братерства. Через велике завдання-звільнення народних мас від усякої опіки й усякого урядування, слов'янська секція не допускає можливості існування серед нього якої-небудь верховної влади або уряду, отже, не допускає іншої організації, крім вільної федерації самостійних секцій. Слов'янська секція не визнає ні офіційної істини, ні одноманітної політичної програми, запропонованої головною радою або загальним Конгресом. Вона визнає тільки повну солідарність особистостей, секцій і федерацій в економічній боротьбі робочих рук всіх країн проти визискувачів. Вона особливо буде прагнути залучити слов'янських працівників до всіх практичних наслідків цієї боротьби. Слов'янська секція за секціями всіх країн визнає: свободу філософської й соціальної пропаганди свободу політики, аби тільки вона не порушувала свободи й права інших секцій і федерацій; свободу організації для народної революції; свободу зв'язку із секціями й федераціями інших країн. Через те що Юрська Федерація проголосила ці принципи й тому що вона щиро проводить їх на практиці, слов'янська секція вступила в її середовище» [7, с. 79] . Бакунін продовжував традиції панславізму, але його вчення було далеким від російської матриці, де центральними фігурами виступали цар, як сакральна істота і православ’я, сакральна релігія. В панславізмі М. Бакуніна залишилися лише елементи форми ( слов’янська федерація ) державного устрою і ті в своєрідній інтерпритації ідеолога анархізму.
Варто зауважити,що російський проімперський панславізм став об'єктом нищівної критики М. Бакуніна, оскільки обслуговував інтереси зовнішньої політики ненависного йому царизму. «Обов'язком для російської революційної молоді є протидіяти всіма силами й панславістичній пропаганді, виробленій в Росії й головним чином у слов'янських землях урядовими офіційними й вільнослов’янофільствующими російськими агентами; вони намагаються запевнити нещасних слов'ян, що петербурзький слов'янський цар, перейнятий любов'ю до слов'янських братів, а підла народоненавистна всеросійська імперія, що задушила Малоросію і Польщу, можуть і хочуть звільнити слов'янські країни від німецького ярма, і це в той самий час, коли петербурзький кабінет явно продає й віддає всю Богемію з Моравією князеві Бісмарку у винагороду за обіцяну допомогу на Сході» [6, с. 132].
Такі очікування могли розвитися в слов'янських масах в той час, дивуватися цьому не треба. Російський панславізм не правильно представлявся слов’янами . «Вони не знають історії, не знають також і внутрішнього стану Росії, вони бажають тільки, щоб проти німців утворилася величезна, нібито чисто слов'янська імперія, настільки могутня, що перед нею тремтять ненависні німці. Німці тремтять, отже, слов'янам треба радіти; німці ненавидять, виходить, слов'яни повинні любити. Все це дуже природно. Але дивно, що серед утвореного класу в австрійсько-слов'янських землях створилася ціла партія, на чолі якої стоять люди досвідчені, розумні, знаючі й відкрито проповідують панславізм або, принаймні, звільнення слов'янських племен за допомогою могутнього втручання російської імперії, а в декого — навіть створення великого царства слов'янського під державною владою російського царя. Прикро! Російський уряд це знає й завжди дуже добре розуміло й тому ніколи не мало й не буде мати наміру вести панславістичну війну проти Австрії, яка повинна перетворилася б у війну проти цілої Німеччини. Але якщо наш уряд такого наміру не має, навіщо він веде за допомогою своїх агентів справжню панславістичну пропаганду в австрійських володіннях? По дуже простій причині, на яку зараз указали, а саме тому, що російському уряду дуже приємно й корисно мати таку велику кількість гарячих і разом з тим сліпих, щоб не сказати дурних, прихильників у всіх австрійських областях. Це паралізує, зв'язує, турбує австрійський уряд і підсилює вплив Росії не тільки на Австрію, але й на Німеччину. Імператорська Росія збурює австрійських слов'ян проти мадярів і німців, дуже добре знаючи, що зрештою зрадить їх у руки тих же мадярів і німців. Гра підла, але зате цілком державна.» [7, с. 146] . Отже, союзників і дійсної опори на заході, у випадку панславістичної війни проти німців, всеросійська імперія знайшла б небагато. Подивимося тепер, з ким їй прийдеться боротися. По-перше, з усіма німцями пруськими й австрійськими, по-друге, з мадярами, і, по-третє, з поляками. «Є між нашими слов'янофілами кілька чесних людей, які не на жарт вірять, що російський народ горить бажанням летіти на допомогу «братам слов'янам», про існування яких він навіть не знає. Його надзвичайно здивували б, сказавши йому, що він сам слов'янський народ» [7, с. 95].
Важливою частиною творчості М.Бакуніна є обгрунтування анархістської природи слов’ян. «Отже, безумовно, що слов'яни ніколи самі собою, держави не складали. А не складали вони й тому, що ніколи не були завойовницьким плем'ям. Тільки народи завойовницькі створюють державу і створюють її неодмінно собі на користь, та на шкоду скореним народам. Слов'яни були переважно плем'ям мирним і землеробським. Вони не мали й не знали дворянства, не мали навіть касти жерців, були всі рівні між собою, здійснюючи, щоправда, ще тільки в патріархальному й, отже, у самому недосконалому виді ідею людського братерства. Не було постійний політичного зв'язку між громадами. Але коли загрожувала загальна небезпека, наприклад, напад чужоземного плем'я, вони тимчасово укладали оборонний союз, і як тільки небезпека минала, ця тінь політичного об'єднання зникала. Виходить, не було й не могло бути слов'янської держави. Але існував зате зв'язок суспільний, братній між всіма слов'янськими племенами, найвищою мірою гостинними. Природно, що при такій організації слов'яни повинні були виявитися беззахисними проти нападів і захоплень войовничих племен, особливо германців, бажаючих поширити всюди своє панування... Слов'яни були почасти винищені, більшою ж частиною скорені турками, татарами, мадярами, а головним чином німцями» [7, с. 75].
Свою революційну теорію докорінної зміни існуючого ладу М. Бакунін розпочав з «методичної» частини. «Чи можуть слов'яни позбутися від чужоземного, головним чином від німецького ярма, найбільше для них ненависного, прибігаючи, у свою чергу, до німецького методу завоювання, захоплення й примусу завойованих народних мас до ненависного їм, колись німецькому, тепер же слов'янському вірнопідданства, або тільки шляхом солідарного повстання всього європейського пролетаріату, за допомогою Соціальної Революції? Все майбутнє слов'ян залежить від того, який із цих двох шляхів вони виберуть. Поставити це питання - значить вирішити його.» [5, с. 94]
Держава, як інститут стала предметом критики М.Бакуніна. «Новітня держава, що здійснила древню ідею, як християнство здійснює останню форму богословського вірування або релігійного рабства; держава бюрократична, військово-поліцейська й централістська, що прагне по самій необхідності своєї внутрішньої природи захоплювати,підкорювати, душити все, що довкола нього існує, живе, рухається, дихає; цю державу, що знайшла останнє вираження своє в пангерманській імперії, відживає нині свій вік. Його дні злічені, і від падіння його всі народи чекають свого остаточного порятунку. Невже слов'янам призначено повторити цю відповідь? І для чого ж? Честі немає ніякої; навпроти - злочин, безславність, прокляття сучасників і нащадків. Або слов'янам стало завидно, що німці заслужили ненависть всіх інших народів Європи? Або їм подобається роль всесвітнього Бога? Чорт забирай всіх слов'ян, із всією їх воєнною майбутністю, якщо після багаторічного рабства,мовчання вони повинні принести людству нові ланцюги!А користь для слов'ян яка? Яка може бути користь для слов'янських народних мас від утворення великої слов'янської держави? У таких державах є вигода безсумнівна, але тільки не для багатомільйонного пролетаріату, а для привілігійних меншостей, попівського, дворянського, буржуазного або, мабуть, хоча інтелектуального, тобто такого, котре, в ім'я своєї патентованої вченості й своєї уявної розумової переваги, вважає себе покликаним заправляти масами вигода є для декількох тисяч пригноблювачів, катів і визискувачів пролетаріату. Для самого пролетаріату, для чорноробів мас чим більше держава, тим важче ланцюгі й тем тісніше в'язниця. Але бути завойовницькою державою значить бути змушеним тримати в насильному підпорядкуванні багато мільйонів чужого народу. Для цього необхідно розвиток величезної військової сили. А де тріумфує військова сила, прощай, свобода! Особливо прощай, воля й благоденство робочого народу. Із цього випливає, що утворення великої слов'янської держави є не що інше, як утворення величезного слов'яно-народного рабства. Противники скажуть «Але, ми не хочемо однієї великої слов'янської держави, ми бажаємо тільки утворення декількох чисто слов'янських держав середньої величини як необхідної умови для незалежності слов'янських народів». Але ця думка протилежна логіці й історичним фактам, логіці речей; ніяка держава середньої величини існувати самостійно тепер не може. Виходить, або слов'янських держав не буде, або буде одна величезна й всепоглинаюча держава панславістська, насильницька, Петербурзька» [7, с. 115].
Єдиним виходом із цієї ситуації Бакунін бачив один тільки засіб - створитення панслов'янської держави. Усі інші варіанти надзвичайно невигідні для слов'ян, тому що вони неодмінно потягнуть за собою загальне слов'янське рабство під всеросійським батогом. Німці шукають життя й свободи в державі; для слов'ян же держава є могилою. Слов'яни повинні шукати свого звільнення поза державою, не тільки в боротьбі проти німецької держави, але у всенародному бунті проти всякої держави, у Соціальній Революції. Слов'яни можуть звільнити себе, можуть зруйнувавши ненависну їм німецьку державу не марними прагненнями підкорити німців собі, зробити їх рабами своєї слов'янської держави, а тільки закликом їх до загальної свободи й до загального людського братерства на руїнах всіх існуючих держав. «Але держави самі не розвалюються; їх може повалити тільки всенародна й всеплемінна, інтернаціональна Соціальна Революція» [61, с. 12].
Отже, основною ідеєю Бакуніна було організувати народні маси для здійснення такої революції. Ці люди повинні зрозуміти, що те саме, що в минулі часи становило слабкість слов'янських народів, а саме їхня нездатність утворити державу, у цей час становить їхню силу, їхнє право на майбутність, дає зміст всім їх справжнім народним рухам. Незважаючи на величезний розвиток новітніх держав і внаслідок цього остаточного розвитку, довівшого, втім, сам принцип державності до абсурду, стало ясно, що дні держав і державності полічені і, що наближаються часи повного звільнення чорноробів мас і їх вільній суспільній організації знизу догори, без усякого урядового втручання, з вільних економічних, народних союзів, крім всіх старих державних кордонів і всіх національних розходжень, на одній підставі продуктивної праці, зовсім олюдненого й цілком солідарного при всій своїй розмаїтості.
Поряд з критикою російських проімперських панславістських проектів Бакунін критикував і прихильників ідеї слов’янської єдності в Європі. У листі слов’янину (Л.Штуру) він писав «… ви думаєте дипломатія врятує вас – вона вас загубить. Ви оголосили війну революції , ви служите реакції , ви кладете безчестя на всю слов’янщину» [7, с. 245]. Бакунін важав, що слов'янські люди повинні нарешті зрозуміти, що час безневинної гри в слов'янську філологію пройшов і, що немає нічого безглуздіше ніж ставити ідеалом всіх народних прагнень уявний принцип національності. Національність не є загальнолюдський початок, а є історичний, місцевий факт, що має безсумнівне право, як всі дійсні й нешкідливі факти, на загальне визнання. «Усілякий народ або навіть народність має свій характер, свою особливу манеру існувати, говорити, почувати, думати й діяти; і цей характер, ця манеpa, що становлять саме суть національності, суть результати всього історичного життя й всіх умов життя народу. Кожен народ, точно так само як і кожна особа, має безсумнівне право бути самим собою. У цьому укладається все так зване національне право.» [28, с. 53]. Так точно й слов'яни. Згідно Бакуніну вони залишаться надзвичайно незначні кількісно й бідні , поки будуть продовжувати клопотати про своє вузьке, егоїстичне й разом з тим відвернуться від славізму, а тому самому противному загальнолюдському питанню й справі, і завоюють вони тільки тоді як слов'яни своє законне місце в історії й вільному братерстві народів, коли переймуться разом з іншими народами світовим інтересом. «М.Духінський зі своїми польськими й французькими послідовниками заперечує сам факт, щоб слов'янська кров текла в жилах великоросійського народу, ідучи проти історичної й етнографічної істини. Але М.Духінський, що так мало знає наш народ, ймовірно, і не підозрює, що цей народ анітрошки не піклується про своє слов'янське походження. До того чи йому, змученому, голодуючому й роздавленому під гнітом псевдо слов'янської, у дійсності ж татаро-німецької, імперії. Ми не повинні обманювати слов'ян. І якщо ми, росіяни соціалісти-революціонери, кличемо слов'янський пролетаріат і слов'янську молодь на спільну справу, те зовсім не пропонуємо їм як загальний ґрунт для справи наше загальне більш-менш слов'янське походження. Ми можемо визнати тільки один ґрунт: Соціальну Революцію, поза якою ми не бачимо порятунку ні для їхніх народів, ні для нашого, і думаємо, що саме на цьому ґрунті, внаслідок багатьох однакових рис у характері, в історичній долі, у минулих і справжніх прагненнях всіх слов'янських народів, а також і внаслідок їхнього однакового відношення до державних намірів німецького плем'я, вони можуть по-братньому об'єднатися, не для того, щоб створити загальну державу, а для того, щоб зруйнувати всі держави, і не для того, щоб скласти між собою замкнений світ, а для того, щоб разом вступити на всесвітнє поприще, починаючи по потребі з висновку тісного союзу з народами латинського плем'я, яким, так само як і слов'янам, загрожує тепер завойовницька політика німців. Але й цей союз проти німців повинен тривати, тільки доки німці, пізнавши власним досвідом, з якими незліченними лихами звязане існування держави , не скинуть із себе державного ярма й не відмовляться назавжди від своєї нещасної пристрасті до державної переваги.» [6, с. 149] . Тоді три головні племені, що населяють Європу, латинське, слов'янське й німецьке, організуються в союз вільно, як брати. «Поляки мученики й герої, у них у минула велика слава; слов'яни ж ще діти, і все значення їх у майбутньому. Слов'янський світ, слов'янське питання - це не дійсність, а надія, що здійснитися може тільки за допомогою Соціальної Революції. Що ж може бути спільного між слов'янським світом, що ще не існує, і патріотично-польським світом, більш-менш віджилим?» [5, с. 194]. І дійсно, за винятком деяких осіб, що намагаються створити слов'янське питання в польському дусі й на польському ґрунті, поляки взагалі анітрошки не займаються цим питанням, їм набагато зрозуміліше й ближче мадяри, з якими вони мають деяку подібність і багато загальних історичних спогадів, від слов'ян же південних і західних відокремлюють їх головним і, можна сказати, рішучим образом симпатії цих народів до Росії, тобто до того з ворогів, якого вони самі ненавидять більше всіх .
Демократичним панславізм Бакуніна очевидно називають через його бачення демократії, як шляху до революції «…Тільки на шляху демократії можуть слов’яни отримати життя і звільнитися від глибокого зовнішнього і внутрішнього рабства …Поневолені народи і класи ставали найбільш щирими поборниками загальнолюдських прав для всіх людей. Тільки через демократію можуть слов’яни добитися звільнення» [7, с. 76].
У своєму знаменитому Звернення російського патріота до слов’янських народів. Бакунін закликав:
Ми звернулися з закликом до великого руского народу, котрий зумів зберегти свою незалежність, хоча вона залишається примарною, він не завоює свободу не перестане бути бідою для польської нації і загрозою цивілізованій Європі …Федеративний союз повинен засновуватися на демократичних основах , національності, свободи, рівності і братерства. Пора діяти пробив вирішальний час , нас чекають великі події, настав час діяти…Таким чином проголошуючи війну пригноблювачам, революція проголосила переділ, корінний переділ всієї східної Європи і в кінцевому результаті федерація європейських республік! Соціальне розкріпачення масс і звільнення націй подвійна тенденція нашої революціїЯ росіянин бачу порятунок моїх земляків тільки в союзі з усіма іншими братами в федерації вільних племенних союзів.Росія не та самодержавна , а російський народ Весь наш порятунок в революції.Та Росія яка звергне Миколу. Основна першочергова задача зламати Австрію і створити Слов’янське військо [5, с. 139].
У багатьох позиціях М.Бакуніна підтримував і О.Герцен. Зокрема він твердив, що централізація суперечить слов'янському духу; федералізація набагато природніше відповідає його характеру. Тільки згрупувавшись у союз вільних і самобутніх народів, слов'янський світ вступить, нарешті, в істинно історичне існування. На його минуле можна дивитися тільки як на ріст, на підготовку, на очищення. Історичні державні форми, у яких жили слов'яни, не відповідали внутрішній національній потребі їх, — потреби невизначеної, інстинктивної, якщо хочете, але тим самим заявляючи життєвість і багато обіцяє в майбутньому. «Слов'яни дотепер у всіх фазах своєї історії виявляли дивну симпатію . Так Росія перейшла з поганства в християнство без потрясінь, без збурень, єдино з покірності великому князеві Володимирові, з наслідування Києву. Старих ідолів без жалю кинули у Волхов і скорилися новому богові, як новому ідолові. Вісімсот років через частину Росії точно так само скорилася виписаній з-за кордону цивілізації» [19. с. 324].
«Слов'янський світ схожий на жінку, що ніколи не любила і при цьому сама, не приймає ніякої участі у всьому, що відбувається навколо неї. Вона скрізь непотрібна, всім чужа. Але за майбутнє відповідати не можна; вона ще молода, і вже дивне томління опанувало її серцем і змушує його битися скоріше. Що стосується багатства народного духу, то нам досить указати на поляків, єдиний слов'янський народ, що бував разом і сильний і вільний. Слов'янський світ, по суті, не так різнорідний, як здається. Під зовнішньою кастою лицарської, ліберальної й католицької Польщі, імператорської, поневоленої, візантійської Росії, під демократичним правлінням сербського воєводи, під бюрократичним ярмом, яким Австрія придушує Іллірію, Далмацію й Банат, під благословенням чорногорського владики живе народ, фізіологічно й етнографічно тотожний. Більша частина цих слов'янських племен майже ніколи не піддавалася поневоленню внаслідок завоювання. Залежність, у якій так часто перебували вони, большею частиною виражалася тільки у визнанні чужого панування і у сплаті данини. Такий, наприклад, був характер монгольського панування в Росії. Таким чином, слов'яни крізь довгий ряд сторіч зберегли свою національність, свою вдачю, свою мову. По всьому вищесказаному чи не маємо ми право вважати Росію зерном кристалізації, тим центром, до якого тяжіє прагнучий до єдності слов'янський світ, і це тим більше, що Росія єдина частина великого плем'я, що зложилася в сильну й незалежну державу? Відповідь на це питання був би зовсім ясний, якби петербурзький уряд скільки-небудь здогадувався про своє національне покликання, якщо б цей тупий і мертвущий деспотизм міг співіснувати з якою- небудь людською ідеєю. Але при наявному стані справ, яка сумлінна людина зважиться запропонувати західним слов'янам об'єднання з імперією, що знаходиться постійно в облозі,- імперією, де скіпетр перетворився в ціпок, що забиває на смерть? Імператорський панславізм, що вихваляється від часу до часу людьми купленими або що помиляються, зрозуміло, не має нічого загального із союзом, заснованим на засадах свободи. Тут логіка приводить нас до питання першорядної важливості. Припустивши, що слов'янський світ може сподіватися в майбутньому на більш повний розвиток, не можна не запитати, що з елементів, що виразилися в його зародковому стані, дає йому право на таку надію? Якщо слов'яни вважають, що їхній час прийшов, то цей елемент повинен відповідати революційній ідеї в Європі» [19, с. 329]. Герцен бачив майбутнє слов'янського світу у вільній федерації, ядром якої йому представлялася Росія, що звільнилася від кріпосництва й «німецького» самодержавства.
Бакунін закликав до руйнування не тільки австрійської і османської, але й російської імперій, що поневолюють слов'ян і росіян, на руїнах яких, за його переконанням, повинна бути побудована Велика вільна слов'янська федерація.
Автор погождується з думкою Бакуніна про те, що слов'яни самі ніколи держави не створили б, державу створюють тільки завойовницькі народи. Слов'яни жили братствами й громадами.У анархізмі Бакуніна є також слов'яно-російський месіанізм, який дає нам змогу віднести його твори до панславістських.
З Росії почнеться світова пожежа, що охопить слов’янськи світ. Щось від Бакуніна ввійде в комуністичну революцію, незважаючи на ворожнечу його до марксизму.
Свою віру в стихійність народу, і насамперед слов’янського російського народу Бакунін доводив всім своїм життям. Автор погоджується з думкою про те, що народ не потрібно готувати до революції шляхом пропаганди, його потрібно тільки збунтувати. Бакуніну належать знаменні слова : пристрасть до руйнування є творча пристрасть. Потрібно запалити світову пожежу, потрібно зруйнувати старий мир. На згарищі старого миру, на його руїнах виникає сам собою новий, кращий слов’янський світ.
Революційний слов’янський федералізм М.Бакуніна був заснований на платформі його власних анархічних та революційних теоріях і складає безпрецендентне явище, що в науковій літературі отримало назву демократичний панславізм.
Додано через 2 хвилини 37 секунд:
